Вивчення депресивного стану у жінок в післяпологовий період

Звичайно ж, ви знали, що рожде-ня дитини - це не тільки велика радість, а й величезна праця. Ви чита-ли про те, що після пологів багато жінок пережив-вают почуття розчарування і обманутості. І, ко-нечно ж, ви не думали, що це торкнеться вас особисто. Але що робити, якщо ви відчуваєте, що очікування, які ви пов'язували з народженням малюка, не виправдалися? Як тоді повернути радість материн-ства, незважаючи на разоча-вання?

Не варто думати, ніби ці почуття пройдуть самі по собі. Безумовно, час лікує. Але іноді потрібно і попрацювати над собою. І найефективніші ліки від розчарування - це подивитися реальності в обличчя, а не чіплятися за ефемерні невиправдані очікування, і прийняти її ... з вдячністю.

Пологи - це не свято

На жаль, перебіг пологів часто відрізняється від ідеального сценарію, складеного вами заздалегідь. Десь сам процес пологів може піти не за планом, може навіть виникнути екстрена ситуація. Родичі можуть повести себе несподіваним чином, та й сам малюк може виявитися зовсім не таким, яким ви його собі уявляли.

Ліки від суму

Щоб справитися з подоб-ними негативними впечат-лениями в післяпологовий період, варто ... сказати «спасибі». Перш за все, подякува-рите саму себе - як би там не було, ви це зробили, ви дали життя маленькій людині. Ви не були обя-зани виправдовувати сподівання-ня - ні власні, ні вашій сім'ї, ні інструкто-ра курсів для вагітних. Ви просто зробили це - ви народили, і це беззаперечний-ний факт!

Якщо в корені розчарування лежить образа на медперсо-нал, спробуйте поглянути на неї з іншого боку. Жоден лікар не хоче причи-нить шкоду мамі і дитині. Тому напевно ваш док-тор зробив саме те, що вважав найбільш правильним на той момент. Спільні пологи не оправ-дали очікувань? А хто знає, як би вони пройшли, якби вашого чоловіка взагалі не було поруч ... І головне - просто візьми-ті на руки вашого малюка, по-дивіться на нього. Ось він - головний результат ваших зусиль. Хіба він не оправ-дав себе? ..

Мама вдома

Скільки приводів для пере-живання обрушуються на матусю після повернення з пологового будинку! При вивченні депресивного стану у жінок в післяпологовий період фахівці прийшли до висновку, що новоявленої мамі доводиться не тільки при-викати до нового розпорядку дня (а в перший час - до його відсутності), до частих - і спочатку дискомфортним - годування грудьми, до уста -лості, але і до нового поло-жению в сім'ї. Адже як було до пологів? Майбутня мама перебувала в центрі турботи і уваги, а тепер це місце по праву зайняв новонароджений малюк. Але ж мама, яка доклала стільки зусиль до його появ-лению, теж заслуговує підтримки!

Для багатьох розчарувань-ем стає, навпаки, не змінилося ставлення-ня - як правило, зі сто-ку чоловіка. Так буває в сім'ях, де не вистачає взаи-мопоніманія, поваги, ніжності. І жінка оші-милково вважає, що з пик-дением дитини все нала-диться, намагається «утримати» чоловіка, не розуміючи, що таке сильна зміна - це стрес, що не спо-собен зміцнити спочатку тендітну сім'ю ... Та й в найблагополучніших родинах поява крихти, буває, віддаляє подружжя один від одного - тоді, коли обидва мовчки ображають-ся, ніби впиваючись разоча-рованием: «Як же він / вона не розуміє ?!».

Ліки від суму. Дивно, наскільки складно багатьом з нас про-вимовити: «Допоможи мені, я втомилася», «Я боюся, що стала негарною - скажи, я як і раніше подобаюся тобі?», Докласти зусиль до того, щоб заговорити однією мовою з близькими . І варто віддати належне подібних ситуацій - це цінний урок, який дає можливість нарешті навчитися відкрито гово-рить про свої почуття, переживання, потребно-стях. І бути готовою до того, що не завжди вони знайдуть відгук. Що ж, це дитина потребує того, щоб кожна його потреб-ність була задоволена. А ми, дорослі, повинні вміти миритися і з відмови-ми ... Але спробувати все одно варто!

Малюк на руках

Мабуть, саме гірке розчарування - це не-виправдані очікування від-носительно новонародженої-го крихітки. Справитися з ними складно хоча б тому, що далеко не кожна мама вирішиться зізнатися самій собі, що не завжди випробовується-кість до малюка тільки лише ніжність ... Але в наших силах дозволити розчарує-ванию поступитися місцем любові до дитини! Що ж викликає у мами негативні переживання? По-перше, зовнішність і поведінку новонародженої-го. Він зовсім крихітний, його тіло непропорціо-нально і нагадує маленького павучка, його шкірка лущиться ... І він зовсім не прагне ода-ривать батьків благо-Дарна посмішками і солодким агукання, а тільки лише вимагає - уваги, турботи, молоч-но, вашої присутності ... По-друге, крихту дуже складно зрозуміти - ось він заплакав, і що робити? Міняти підгузник, співати пісні, годувати або убаю-кивати? З усіх боків осаджують порадники, про-тіворечащіе один одному. А як же вам зрозуміти, чи брати малюка на руки чи ні, привчати чи до отдель-ної ліжечку, годувати по режиму або на першу вимогу? І по-третє, маму може занурювати в депресивний стан у післяпологовий період повна зависи-тість дитини від неї. Він весь час хоче лежати в неї на ручках або біля грудей, прокидається, варто тільки покласти його в коляску. А як приділити увагу родині і самій собі?

Ліки від суму. Що ж, тепер прийшов час сказати спасибі ... самої Природи. Адже вона спеціально влаштувала все так, щоб вам, насправді, зовсім требова-лась «інструкція» до ребен-ку. Тому що ви вже знаєте, що потрібно малюкові і як себе вести. У будь-якій жінці закладено мате-ринських інстинкти, гені-тична пам'ять, рефлек-си, врешті-решт! І скільки б розумних книг ви не прочитали, головне - слухати себе.

Чому нам так важко виносити дитячий плач? Та тому, що нервова систе-ма мами відчуває при цьому величезний диском-форт і активно подає сиг-нали всьому організму: «Швидше підійди до малюка, візьми його на ручки, погодуй!». А псевдовоспі-тание - відмовляти дитині в прикладаннях, в сов-місцевому сні, в контакті з мамою - тільки підсилює у неї переживання разоча-вання, як якби ми намагалися силою волі пода-вить у себе відчуття голоду або спраги.

І можна бути вдячний-ними Природі ще й за те, що вона подарувала нам, дружин-щінам, цю унікальну спо-собность - не тільки народити, а й полюбити дитину. І чим більше ми будемо думати про малюка, смо-третину на його серйозне лічі-ко, годувати своїм молоч-ком, притискати дитину до себе, слухаючи маленьке сер-дечко, - тим більше і біль-ше любові наповнить нас.