У повсякденному житті на обідньому столі частенько сусідять різноманітні чашки і тарілки, що не збігаються один з одним за забарвленням і розміром. Але коли до нас приходять гості, хочеться дістати із засіків сімейний сервіз, в якому всі предмети витримані в одному стилі. І тоді звичайна трапеза перетворюється на красиву церемонію.
Історія сервіровки святкового столу від давнини до наших днів починається приблизно 2000 років тому. Саме на зорі нового часу китайці винайшли фарфор. Їм дуже сподобалося куштувати кулінарні ізис-ки, сервіровані на напівпрозорих білих стравах, оздоблених міфологічними або побутовими сценками. І при цьому присьорбувати чай з еле-гантних тендітних чашечок. Довгий час вони тща-кові зберігали від сусідів чарівну таємницю фар-Форов посуду. У Стародавньому Єгипті і месопотам-ми Академії теж додумалися робити керамичес-кі вироби, покриті глазур'ю. Але вони, скоріше, нагадували сучасний фаянс. Для його изготовле-ня застосовувалися ті ж матеріали, що і для виробни-нання порцеляни, і подібна технологія. Різниця була лише в співвідношенні компонентів.
У Європі східний секрет довгий час нікого особливо не цікавив. Посуд робили з глини, дере-ва, металу. У Середні століття простий народ обходився загальними мисками, з яких їла вся родина. Іноді заміною тарілок - навіть у багатіїв - служили великі скиби хліба. На них зазвичай клали густу їжу і шматки м'яса. Але в епоху Відродження в солідних будинках все частіше можна було побачити на столах індивідуальні та-пальника. Інтенсивно розвивалося і виробництво висо-кохудожественной кераміки. Особливо старалися італійці, натхненні роботами мавританських майстрів, які покривали керамічні вироби олов'яної глазур'ю.
А в XVII і XVIII століттях, завдяки відкриттю но-вих морських шляхів, в Європі з'явилися екзотичні напої: чай, кава, какао. Для них знадобилася особлива посуд: витончені чашки, блюдця і чайнички. Торговці охоче везли зі східних країн драгоцен-ний фарфор і за скажені гроші продавали його в Європі. Цінителі прекрасного швидко зрозуміли, як здорово милуватися за обідом на високохудожест-ються предмети з цього матеріалу. І, врешті-решт, захотіли де-лать їх своїми силами.
Одного разу курфюрст саксонський Август Сильний запросив до себе на службу хіміка Йоганна Бетгер. Цей хімік клятвено обіцяв, що зуміє відкрити спосіб виготовлення золо-та. Добувати цей метал горе-алхімік так і не навчився. Зате, за прикладом китайців, придумав рецепт виготовлення порцеляни з каоліну. Каолін - це пластична біла глина, до якої додавався поле-виття шпат з білою слюдою, а також кварц або пісок.
Треба сказати, що східний фарфор був не менш цінним, ніж золото. Август Сильний швидко зметикував, які прибутки обіцяє це винахід. І в 1710 році ве-лел побудувати під Дрезденом Мейсенським фарфоро-ву мануфактуру, незабаром стала знаменитою. Пона-чалу саксонські художники розписували вироби в східному стилі. Але поступово стали прикрашати більш різноманітними орнаментами і картинками - пейзажами, мисливськими сценками та іншими краса-тами. Коштували ці шедеври дуже дорого! Але попит на них був величезний. Багаті клієнти, у тому чис-ле монархи з усієї Європи, замовляли не окремі предмети, а цілі набори на безліч персон. Різноманітні столові, чайні, кавові сервізи. Так з'явилася традиція сервірувати столи посудом в єдиному стилі. До речі, в Росії найбільшу колекцію мейсенского порцеляни зібрав граф Шереметєв. Її і зараз можна побачити в Музеї кераміки в садибі Кусково.
У Франції тим часом також повним ходом йшли експерименти. Ще в XVI столітті в Сен-Поршере ра-зобралися, як робити фаянс, наслідуючи італійської кераміці. Власне, імечко faience французи йому і присвоїли за назвою міста Фаенца в Італії. Але на цих досягненнях місцеві умільці не залишилося-вилися. І в результаті хитромудрих маніпуляцій з піском, селітрою, содою і гіпсом в 1738 році був по-Лучен так званий м'який фарфор. Глини в ньому майже не містилося, тому він виявився ще більш «прозорим», ніж твердий, і не чисто білим, а кре-мовим. Вироби Севрской мануфактури (відпо-відно, у місті Севр) успішно конкурували і з китайськими, і з саксонськими. Причому не тільки через сво-його якості, але і завдяки незвичайному дизайну. Французькі майстри випускали сервізи самих раз-нообразних форм і забарвлень. Наприклад, блюдо міг-ло нагадувати виноградний лист. Соусниця - диню. Цукорниця - кольорову капусту. А чайничок - ананас!
У XVI-XVII ст. успіхів у виробництві фаянсу доби-лись голландці. Мануфактури в Делфте у великій кількості випускали дешеву посуд. І поступово ця кераміка почала користуватися популярністю у людей із середнім достатком. Втім, якими б дорогими не були в порівнянні з нею фарфорові сервізи, попит на них все одно не убував. Адже вони демонстрували добробут і високе положе-ня господарів. Порцелянові мануфактури з'являлися в Європі одна за одною. Росія від західних колег не відставала. Ще в 1746 році вчений-хімік Дмитро Іванович Виноградов відкрив заповітну технологію. Ломоносовський фарфоровий завод, заснований за наказом імператриці Єлизавети Петрівни, став гідним суперником європейських підприєм-тий. До революції він перебував у царській влас-ності і особливо процвітав при Катерині Великій. Вона щедро замовляла парадні сервізи, і некото-які з них налічували до тисячі предметів! А в XIX столітті з'явилося безліч дрібних заводиків - особливо в районі Гжели.
До середини XIX століття набір посуду на столах бо-гатих будинків Європи розростається до межі. Перед кожним гостем на скатертини шикуються, як на па-раді, численні тарілки для закуски, першого, другого, салату, десерту, фруктів. Це не рахуючи вся-ких сільничок-маслянок, баночок для джему, цукорниць, молочників, чашок, вазочок для фруктів, кошичків для цукерок.
Здавалося б, що винаходити більше нічого _ все вже було придумано! Але і в наші часи сервізи про-продовжували удосконалюватися. В основному завдяки рестораторам, яким хочеться вигідно подати страви своїх шеф-кухарів. Саме вони ввели в мо-ду так звану assiette de presentation - велику тарілку «для подачі», з гарним розписним краєм, на яку ставлять тарілки з першими і другими стравами. Ресторатори також висловлювали думку, що всі предмети повинні бути «сос-тикованнимі», легко складуються. Якщо вони пліт-но вставляються один в одного, то менше шансів їх розбити, коли несеш в руках гору посуду. А, крім того, над виглядом сучасних сервізів нерідко трудяться досить імениті дизайнери. Адже навіть сама звична посуд може бути не тільки ємністю для страв і напоїв, а й предметом мистецтва! Цією історією з сервіровкою святкового столу хотілося нагадати, що навіть найсмачніше блюдо стає ще смачніше, якщо стіл прикрасити розкішної посудом.
З тих часів до нас дійшли сервізи, що стали легендами:
- «Сервіз із зеленою жабою», розрахований на 50 персон і складається з 994 предметів. Він був створений англійською фабрикою Wedgwood для Катерини Великої і зараз зберігається в Ермітажі, у Санкт-Пе-тербурге. Всі вироби прикрашені різноманітними пейзажами, щоб цариця і її наближені любо-валися лісами, полями і заміськими палацами Англії. До речі, вся ця краса благополучно пережив-ла дві евакуації: в 1917 і 1945 рр.
- «Лебединий сервіз» майстра Кендлера був з-готуюся в XVIII столітті на Мейсенськой мануфактурі і складався з 2200 порцелянових предметів. Прикрашений-и вони рельєфними зображеннями всіляких ство-Сейчас, що мешкають у водній стихії.
- «Сервіз королеви Вікторії», створений ману-фактурою Herend, отримав ім'я британської королеви. Оскільки під час Всесвітньої виставки в 1851 го-ду вона була зачарована його нехитрим малюнком з пор-хающіх метеликами.
- Найзнаменитіший з російських порцелянових сер-Візовому - «Гур'ївський» («Російський») - був виготовлений на початку XIX століття. Зараз більша його частина зберігає-ся в Петергофі. Він названий по імені графа Д.А. Гурь-єва, під керівництвом якого йшла робота. Сервіз деко-рировать слайдами, зробленими по гравюрах і літографіям, що відобразили вигляд і звичаї наро-дов Росії. А також відображені види різних міст і всілякі жанрові сценки.